Серія серветок з мікрофібри «МАЛОВІДОМА УКРАЇНА»

Тарханкутський маяк, Крим.

Є на заході Криму місце, яке здавна вважалося мисом вітрів та бур. А море біля його узбережжя – кладовищем кораблів і стародавніх скарбів. Йдеться про мис Тарханкут, на скелястому березі якого височіє один із найстаріших маяків півострова, багато років вказуючи шлях мореплавцям.

Археологічні дослідження цієї місцевості відкрили, що вже за часів раннього середньовіччя люди намагалися убезпечити тут прохід своїх кораблів – побудувавши стародавній маяк Тарханкута. Яким же він був? І хто саме його побудував – елліни, тюрки чи легендарні русичі – наразі достовірно невідомо. Адже багато народів, чиї великі і маленькі кораблі проходили тут, були зацікавлені у наявності світлового орієнтира на цьому небезпечному скелястому узбережжі. А народний поголос до сих пір стверджує, що печери та гроти цих місць досі приховують скарби прадавніх мешканців Таврики.

Тарханкутський маяк, у тому вигляді який ми знаємо сьогодні, було побудовано у 1816 році. І будівництво це було вкрай нелегким. Ґрунтові води були настільки засолені, що доводилося возити воду із найближчого села Караджі, нині Оленівка. Інкерманський камінь, з якого будувався маяк, добували під Севастополем і доставляли морем баржами. Зручних причалів на той час не було, тому судна, завантажені каменем, ставали на якір у Караджинській бухті. Звідти його переправляли шлюпками. Потім бездоріжжям везли до місця будівництва. Повноцінно діяти маяк почав у 1817 році.

В середині ХІХ століття два великі порти у північно-західній частині Чорного моря – Миколаїв та Херсон – значно розрослися. Перший із них став головною верф’ю Чорноморського флоту, а другий почав приймати не лише судна каботажного плавання, а й закордонні. Їхній шлях часто лежав повз мис Тарханкут. Тому для посилення безпеки мореплавання на маяку в 1862 році було встановлено виготовлений у Парижі найпотужніший на Чорному морі діоптричний прилад 1-го розряду, що висвітлює сектор моря між мисами Карамрун та Урет, дальністю до 12,4 милі.

Минав час, змінювався і Тарханкутський маяк. Протягом його існування тут використовували як паливо – і риб’ячий жир, і ванну зі ртуттю, і газ, і вітроелектричні двигуни. І от нарешті, автоматичну електричну систему. Ліхтар маяка трансформувався від дерев’яної триметрової десятикутної форми до світлооптичного апарату з двома лампами по кіловату кожна.

Два рази за свою історію Тарханкутський маяк опинявся під загрозою руйнування і один раз сам став причиною знакової катастрофи. У 1927 році стався такий сильний землетрус, що його вежа розгойдувалась з боку на бік, але встояла. У 1944 році його ледь не підірвали німці, але щасливий збіг обставин зберіг маяк. А наприкінці 19 століття, саме в ті 10-15 хвилин, коли маяк вимкнули, аби зчистити нагар у ліхтарі, біля мису Тарханкут розбилася царська яхта «Лівадія».

І тим не менш, попри бурхливі історичні і політичні події, попри зміну поколінь і народів, Тарханкутський маяк – ця височенна кам’яна 36 метрова вежа – продовжує своїм світлом вказувати нам шлях з глибини віків і у майбутнє.

Музей писанки, Івано-Франківьска обл.

Писанка – це не просто розмальоване яйце. Писанка – символ космічного всесвіту! Це візуалізація духовних законів життя, як їх бачили люди з прадавніх часів. Тому і не дивно, що в образотворчому мистецтві, поряд зі скульптурою, картинами, вишивкою, писанкарство займає окрему самостійну нішу.

Писанки створювали не тільки в Україні, і не тільки українці. Вони існують у Чехії, Румунії, Словаччині і Польщі. У Франції у вигляді фарфорових яєць, в Ізраїлі – кам’яних, в Алжирі – весільних обрядових яєць. І як декоративна річь по всьому світу: в Данії, Індії, Китаї, Ізраїлі, США, Канаді, Пакистані, Шрі-Ланці та в Єгипті.

Усі ці витвори людського мистецтва можна побачити у єдиному в світі музеї писанок, який знаходиться в Коломиї, Івано-Франківської області!

Відлік свого існування Музей писанкового розпису починає у 1987 році, коли було винайдено метод консервації яйця, призначеного для розпису майбутньої писанки. Що відразу дало змогу довготривалого збереження шедевральних, автентичних, індивідуальних і неповторних писанкових колекцій.

Однак лише в 2000 році збудували унікальну споруду у вигляді 14-метрового яйця-писанки. Мало кому відомо, що музей збудували в рекордні строки – 90 днів, а його центральна зала (що у формі яйця) зовсім не має даху і виконана із кольорового скла. Площа вітражу становить 600 м2. Окрім цього, зовні пам’ятку оздобили орнаментами в тривимірному просторі. Саме тут зберігаються більше 12 000 писанок: з різних країн світу, і головне – з усіх куточків України.

І най ці українські писанки з різних регіонів мають різні стилі візерунків, різні способи передачі ідей, різні поєднанням відтінків барв та композицій. Але єдиною для них усіх є розуміння космічної величності нашого всесвіту, пов’язаності всього сущого на землі, божественності життя. І безцінності власної родини і власного народу.

Виводить мама дивним писачком

По білому яйці воскові взори,

Мандрує, писанка по мисочках

Із цибулиним золотим узваром,

З настоями на травах і корі,

На веснянім і на осіннім зіллі –

І писанка оранжево горить

У філіграннім сплеті ліній.

То вже вона, як дивовижний світ,

То вже дзвенить, як згусток сонця,

Буяють буйно квіти у росі,

Олені бродять в березневім соці.

І стилізовані сплітаються сади

У маєві густих обрамлень,

Мереживом найтоншим мерехтить

Геометричний космацький орнамент.

І я поплив у світ дитячих мрій

На білі колискові оболоні…

Котились писанками ізгори

Ясні сонця у мамині долоні.

(І. Калинець)